Здивування, а то й нерозуміння, з яким добра частина читачів і шанувальників поетичної творчості Ліни Костенко зустріли її „Записки САмашедшого..." з кожним днем змінюється здивуванням іншого плану: ЯК безпомилково письменниця, а разом з нею і видавець, влучили в тривожний час соціально-політичних потрясінь.
„Учора - Туніс, сьогодні - Єгипет, Албанія і Румунія, завтра..." Процитований заголовок статті Лілії Крамаренко на „Українській правді" за пару днів доповнив Судан, населення півдня якого майже стовідсотково проголосувало... за відділення від Півночі. Ми мало знаємо про Судан, і досі лише віддалено здогадувалися, що ця північноафриканська країна -релігійно і ментально давно поділена навпіл; ми здогадувалися, що звичайним єгиптянам жилося не так солодко, як туристам у цій країні (ледь згадала весняну інформацію про величезні тутешні черги за хлібом). Але ми начулися про скромне життя румунів, котрі, незважаючи на членство в ЄС, потерпають від грабіжницьких рішень уряду щодо бюджетників і пенсіонерів. Нині ж румуни і греки виходять на вулиці, щоб висловити своє незадоволення владою, котра згортає соціальний захист; тим часом як албанці шаленіють від обурення корумпованістю урядовців, котрі виявилися хабарниками. Масові антиурядові демонстрації, котрі зібрали більше 16 тисяч чоловік, з вимогою відставки президента країни, відбулися в Ємені. Приводом для народних хвилювань стало самоспалення 25-річного Фуада Султана - він не міг утримувати сім'ю на зарплату водія таксі.
Насправді під трикрапкою більшість із нас з острахом вгадує Україну. Бо у нас для цього... є всі передумови: шалене зростання цін і тарифів, найдорожчі в світі вертольоти, приватизовані державні резиденції, утиски преси, скорочення робочих місць і згортання фінансування освіти і культури...
Єдине, чого немає - сильної опозиції. Не лише тому, що її найсильніші лідери нині - кримінально переслідувані. Ще й тому, що в української опозиції досі не визрів єдиний план порятунку. А час для нього НАСТАВ:
Країни „Золотого мільярда" продають 80 відсотків виробленої продукції всередині держави. „Бананові республіки" - з точністю до навпаки. Перед кризою Україна виробляла 40 мільйонів тонн сталі, з яких 34 мільйони продавала за кордон - розповідає директор Інституту соціального партнерства Юрій Буздуган. Світова ціна на сталь у той момент була 750 доларів за тонну. Заводам(українським) за цю сталь платили не 750, а 500 доларів за тонну. Тобто, на кожній тонні сталі металургійний комбінат недотримував третину. У той момент англійський бізнесмен віддавав своєму робітнику 100 доларів з тонни. В Україні робітнику віддавали... 5 доларів.
Приблизно те ж співвідношення - 15 і 85 відсотків - з продажем енергоносіїв у Росії. Для того, щоб купити інший вироблений в країні продукт, населення повинне більше заробляти - тобто, на зарплати і пенсії має іти 60-80 відсотків ВВП. В Україні - трохи більше тридцяти...
Тож якщо у Сполучених Штатах на зарплати і пенсії іде три чверті зароблених коштів, то в нас - менше третини. Так само заробляли наші бізнесмени на електроенергії, коксі, мінеральних добривах... І вивозили зароблені скошти в іноземні банки та офшорні зони. На відміну від звичайних заробітчан, які ввозили зароблені кошти, щоб навчати дітей, добудувати дім...
З початком кризи на Заході суттєво зменшили виробництво автомобілів і... суттєво зменшили закупівлю української сталі і руди. Нині ж іде подальша деградація української економіки, зупинити яку може тільки відновлення балансу внутрішнього споживання. Але олігархам потрібна Україна - „Бананова республіка". Просто тому, що вона даватиме їм неспівмірно більші прибутки, ніж би це відбувалося у країні „Золотого мільярду".
Ці цифри прозвучали на круглому столі «Україна 2011: діагноз, прогноз, терапія?», котрий днями відбувся у Центрі політичних досліджень Національного університету „Острозька академія". Експерти з проблем міжнародної безпеки, енергетичних і соціальних питань аналізували політико-економічну ситуацію, котра склалася в Україні і світі на початку 2011 року, оцінювали перспективи розвитку громадянського суспільства і спробували зазирнути у недалеке майбутнє нашої держави, визначити її місце у світовій геополітиці.
Нині Україна, в силу геополітичних обставин, є залежною від двох чинників - з одного боку, політики Західної Європи й Сполучених Штатів, звідки йдуть міжнародні кредити, з іншого - позиції Росії, котра, образно кажучи, „посадила" українців на „енергетичну голку". Причому зацікавленість заходу процесами в Україні після останніх президентських виборів серйозно знизилася, - констатував експерт з питань міжнародної безпеки Євген Жеребецький:
„Американці стимулювали наш вступ до Євросоюзу і НАТО, були найбільш серйозними нашими послідовниками. І не могли зрозуміти, як , отримавши Свободу, ми не можемо з неї скористатися. Треба говорити відверто, що найбільший удар по репутації України і по нашому реноме в очах американців зробив Віктор Ющенко. Після того ми повністю втратили інтерес американців, і зараз вони байдужі...Фактично у нас є союзники - балтійські країни і Польща. Більшість політиків, істориків думають, власне, в цих координатах - що от, є Сполучені Штати Америки, поміняється в нас уряд, і американці негайно почнуть нас підтримувати. Насправді ж ситуація змінилася настільки різко, кардинально, і боюся, що незворотньо, що, чесно кажучи, я наслідки цих змін, які сталися два роки тому, після війни в Грузії, не беруся навіть прогнозувати - мені не хочеться думати про це".
...Мова йде про зростаючий вплив Китаю у геополітичній системі світу. Як зазначив у своїй доповіді керівник центру Політичних досліджень, доцент кафедри політології НУОА Юрій Мацієвський, у цій ситуації нейтралітет, проголошений урядом України, не є оптимальним варіантом:
„На жаль, тиск збільшується, і потрібно буде визначатися. І швидше всього, ситуація виглядатиме так: офіційно, чи декларативно, ми будемо ще якийсь час говорити про намагання приєднатися до Європейського Союзу, і закінчиться це приєднання, з моєї точки зору, наданням безвізового режиму і підписанням Угоди про Асоціацію (і це буде найвищим, напевне, досягненням Януковича, яке співпаде з закінченням його терміну), і перед наступними президентськими виборами, для того, щоб заспокоїти незадоволених українців, може бути оголошено, що „ми зробили більше, ніж усі попередні уряди - помаранчеві й інші. Тому тепер планомірно будемо йти під вплив Росії")".
„Нам потрібно боятися втрати українського етносу, і як наслідок - втрати держави. Але Україна ще ніколи не мала відповідального уряду, як, і власне, і політичної сили...", "Підприємницький Майдан „впав", як тільки відмовився від політичних гасел. Але нині жодна політична сила в Україні не запропонувала чіткої програми дій з розвитку політичної свідомості населення, запровадження широкої якісної політосвіти, пропаганді політичних, культурних, моральних цінностей" . „Боротися з владою без політичних гасел - повний абсурд, а тим більше з такою владою, яку ми зараз маємо" - ось висновки, до яких дійшли учасники зустрічі.
Українці - мирний, терплячий народ. А все ж були в нашій історії і гайдамаки та козаки. Вони з'являлися, коли утиски народу ставали вкрай нестерпними. І тоді довготривале терпіння переростало у бурхливі народні хвилювання.
Звісно, є підозра, що сучасні українські олігархи нічого не чули про Гайдамаччину, Коліївщину та Український повстанський рух. І не вивчали закони Ньютона.
А дарма. Бо дія зустрічає протидію.
Сьогодні на вулиці столиці вийшли студенти. Завтра - підприємницький Майдан.
Ілона Романюк
