HOPE

Hope was but a timing friend;
She sat without the grated den,
Watching how my fate would tent,
Even as selfish-hearted men.

Are was cruel in her fear;
Trought the bars, one dreary day,
I looked out to see her there,
And she turned her face away !

Like a false guard, fals watch keeping,
Still, in strife, she whispered peace;
She would sing while I was weeping,
If I listened, she woould cease.

False she was, and unrelenting;
When my last joys strewed the ground,
Even Sorrow saw, repenting,
Those sad relics scattered round;

Hope, whose whisper would have given
Balm to all my frenzied pain,
Stretched her wings, and soared to heaven,
Went, and ne'er returned again !

Charlotte Bronte

Роман Скиба

…Десь глибоко-глибоко в тобі
Горить дерево.
По ночах твоє тіло світиться ізсередини.
Я ніколи нічому не дивуюся.
Але, все-таки…
Як тобі спиться при повному світлі?..

Інтерв*ю з Капітаном По !

Він з дитинства захоплюється Космосом. Його фото щоразу дивують нас оригінальністю. Частенькі фотовиставки принесли йому добре ім’я і славу…

Зустріч відбулася на Орбітальному Штабі Галактичного Флоту. Космонавти прибули туди о 3.00 за Грівнвічем і провели мене до кабінету капітана. Спочатку моделі, котрі проходили кастинг, обурилися, що я вперто пробираюся вперед крізь натовп. Та отримавши пояснення, що я хочу лише взяти інтерв’ю, вони відчинили двері настіж.

Величезна кімната була відгороджена сузір’ям на три частини, у повітрі зависли рамки з фотографіями. За великим столом сидів і привітно посміхався По. У його руках був фотоапарат.
Розповівши новини та пригостивши мене горнятком гарячого космо-твену , він підтримав розмову…

1. Невже справді Подлец Негодяевич Самозванцев?Чому?
- Звичайно). Моє его говорить, що потрібно думати насамперед про себе . І взагалі я дійшов висновку, що всі люблять справжніх Самозванців і Негідників,особливо дівчата)
2. Розглядаючи рамки, які повільно наближалися до мене і вмить щезали, у мене виникло запитання: З якого часу почалося захоплення фото?

- Це було близько двох років тому, ще на старій «Базіці». Я побачив, що у мене виходять непогані знімки. Згодом пішов у фотошколу Олександра Купчинського та придбав новий фотоапарат - це допомогло мені зміцнити знання ,самоствердитись, дізнатися багато незвіданого.
3. На «Bazika-Party» тебе нагородили титулом «Містер Креатив». Що це для тебе означає?

- Це означає,що Шаман - крутий чувак ) (гучний сміх)
Але насамперед - це дуже класно, виходить, що я щось собою представляю, однією фразою - не втрачена людина). «Базіці» я дуже вдячний, не лише за титул. Вона відіграла велику роль у моєму житті. Я познайомився там з чудовими людьми ,які вплинули на мене позитивно і залишили приємні спогади.
4. А як ти обираєш моделей? Якими якостями вони мають володіти? Яка твоя модель є найкращою?

- Це має бути типажність, харизма, фігура. В принципі, нічого більше і не потрібно). Найкраща модель, з якою я працював,це моя дівчина, староста,і ще одна подруга, теж з університету.

5. Чи кожен може стати твоїм другом, і наскільки близько ти можеш людину підпустити до свого внутрішнього світу?
- Кожен! У мене таких 400 в контакті) А підпустити..хмм…просто, особливо коли нап"юся Астрального коктейлю.

6. Ідеал Космічної Леді.
- Безперечно, це моя дівчина Маруся. Вона і є для мене ідеалом.
Така гарна, волосся в’ється, очі великі, губки такі пухкенькі,ніжки стрункі, ручки тоненькі.
З почуттям гумору, вона єдина, хто розуміє мою космічну душу. Розумниця,а як малює…

7. А ти колись збираєшся на ній одружуватись? Як це буде?
- Так) Приблизно десь через років 5) На орбітальній станції, в невагомості, де всі космонавти поливатимуть одне одного шампанським, нап"ються, а потім вийдуть в відкритий космос набивати один-одному пики. Будуть весільні скафандри з фатою із углеродних наночастин). А ще гуманоїди будуть танцювати чочотку Це обов’язково)

8. Країна,у якій ти хотів би заблукати?
- Австралія.
Ви коли-небудь чули про неї?
…Прибульці, що сиділи за сусіднім столом, переглянулися і посоромлено звісили голови.
От,бачите! Там так круто живуть, що навіть в новинах не показують.
Для мене Австралія є таким тихим краєм, де ніколи немає зими - там всі такі кльові…) Скачуть кенгуру і бігають страуси)

9. Хоббі, окрім фото?
- Це важке питання,ось нещодавно в мене з’явилося фортепіано.
Мені подарувала його подруга (авт. - хороша подруга!), .і ми з друзями його тарабанили на 10 поверх). Тепер я буду вчитися грати, про що дуже давно мріяв. А досі більш нічим, окрім фотографії, не займався. А ще колекціоную протигази , у мене є дома десь 10.

10. У тебе був Зелений Ірокез. Як це сталося – кажуть, побився з друзями об заклад ?
- Сталося це дуже просто. Я вирішив,оскільки це мій останній дзвінок, і більше ніколи не доведеться пройтися по центру урочистим маршем, а іти в чорному піджачку, як на мене, тупувато. Після цього я підстригся налисо – це зафіксовано на моєму студентському, кожен раз пред’являю його з гордістю. Це, можна сказати, один з найбожевільніших вчинків у моєму житті. Шевелюра така була, а я взяв - і «під щита»…
11. Часто тебе називають генієм. А ти вважаєш себе таким? Якщо ні, то хто вони, генії?
- Ха-ха…
Ну як тобі сказати? Коли я ,наприклад, створив якусь нову фотороботу, і мене тримає якась ейфорія, я можу думати - ой, я геній, я таке зробив… А потім все це проходить, і я вирішую,що це просто хороша світлина, нічого геніального в цьому немає. А геній - багатозначне слово. У плані музики це - Jim Morrison, David Jon Gilmour , Matthew Bellamy, Jimi Hendrix і John Lennon. У фотографії - Jan Saudek, Rob's Dust Storm і Konstantin Vitkin.
Інколи дивищся на їхні роботи, і таке враження, ніби на все життя запам’ятовуються.

12. Чи помічаєш ти плагіат зі своїх робіт? Як ставишся до цього?
- Бувало таке. Помічав, навіть дуже часто. Ставлюсь до цього з гумором.

13. А авторське право не використовуєш?
- А навіщо? Юридично фотографії належать тільки мені. У будь-якому випадку, чи стоїть там вотер марк, чи ні - я можу подати до суду, якщо їх хтось собі присвоїть. Тому він зовсім не обов’язковий, адже нічого не дає. Ставлять його ті, хто хоче наголосити – подивіться, я зробив це фото… Інколи можу поставити, якщо це справді дуже потрібно.

14. Як би міг, місто Рівне перетворив би на…
- Ух ти…
Це, мабуть, був би космодром. Центр всього тоталітарного світу під моїм командуванням. Я б усіх змусив працювати на шахтах чи на лісоповалі. А за те, що викидають сміття, я б просто вішав.

15. Майбутня професія
- Фотограф , а вчуся на психолога ,бо немає у нашому місті нічого цікавішого. Бо без «галочки» про вищу освіту дуже тяжко. Психологія для мене має певне значення, але це не буде моєю роботою номер один, скоріше, для себе . Найбільша мрія - працювати для себе у своє задоволення фотографом, тільки не тут. Десь в Австралії з кенгуру)

16. Якби не було комп’ютерів, фотоапаратів. ти б став великим художником? Малюєш добре?
- Я б вишкрябував малюночки десь в печері ,коників,слонів). Малюю так собі, іноді гарно. У фотошопі серед моїх фотографій є такі, де все, крім моделі, намальовано мишкою від руки. Просто цього ніхто не помічає.

17. Ідеальна музика?
- Для душі)Класика. Дуже люблю Бетховена, Рахманінова і Шуберта.
Електронну музику: спейс ембіент, просто ембіент на зразок деяких композицій Моby. Суперкрутезну музику, яку не можне виділити певним стилем: Pink Floyd, Muse, Radiohead Ну і звичайно ж класичний Рок, справжній легкий рок у кращих традиціях минулого століття.

18. У тебе тепер буде шанс стати не гіршим за них. Власну групу не хотів ніколи створити?
- Було дуже багато мрій про власну групу, думав про це десь років 4 . Потім вирішив, що, окрім мене, це нікому не потрібно. Хоча досі граю на гітарі
Вирішив займатися фотографією, бо в цьому ділі ніхто не може мені заважати.

19. Найбільший подарунок у житті?
- Ой…у мене вся хата закидана подарунками. Нещодавно друг подарував комунікатор. А найкращий – це все ж таки професійний фотоапарат (мені дали гроші на нього батьки, можна вважати за подарунок). Ця річ кардинально змінила моє життя.

20. Улюблений жанр фотографії
- Постановочна, модельна, психоделічна.

21. Останні твої роботи в жанрі ню .Дівчата самі хочуть перед тобою роздягтися)?
- Це мій профільний) Все обговорюється заздалегідь, звичайно ж основна ідея лежить за мною, оскільки це потрібно в першу чергу мені (у творчому сенсі). Думаю, що кожна дівчина мріє про знімки , де її тіло виглядає по - справжньому гарним. Взагалі воно являється одним з найчарівніших об*єктів на всій планеті, це субстанція, яка завжди приваблює своїми формами,навіть досить космічними)
Поєднання космічного та еротичного є найпотужнішим!

22. Щодо недоліків людини?
- Інстинкти: це найбільша наша проблема.
В основній теорії Дарвіна про походження видів йдеться про шимпанзе. Тобто, різні її інстинкти перейшли до людини - агресія, ревнощі, боротьба за статус. Ми, як мавпи в клітці, постійно створюємо проблеми.

23. А ти віриш в Бога? Чи все ж таки у теорію Дарвіна?
- Я вірю. Не можу очевидно сказати, що Бог от саме такий дядько з бородою, котрий сидить там на хмаринці й дивиться на нас, тикаючи пальцем. Але щось там є однозначно .

24. Звідки прийшла пристрасть до Космосу ?
- Я завжди любив ходити вночі з піднятою головою. Дивився на Космос, і мене це настільки притягувало… я був ніби загіпнотизований. У мене на компі купа фотографій Космосу. Дивлюсь і тащуся. Космос - єдина річ у Всесвіті, якої не торкалася людська рука. І я більш ніж упевнений: там стільки всього різноманітного існує! …Але ми про це не знаємо. Воно манить незвіданим і вічним.

25. Чим можеш здивувати дівчину?
- Я б не сказав, що я дуже сентиментальний, і що міг би стояти під вікном з гітарою і співати серенади. Це дуже банально, як на мене
Треба щось таке круте - я б їй хату підпалив ,гей-парад замовив , чи Шведський оркестр в трусах…
26. Звернення до Землян
Трепещите, жалкие земляне. космический флот уже близок. Вам не уйти от беспощадного наказания сил галактического возмездия! Улицы потонут в крови непокорных! Ваша планетка будет испепелена! Трепещите и содрогайтесь от сил астрального безобразия!
На жаль, часу не було так багато, як хотілося - зателефонував дядько Пол і сказав, щоб через годину на «Базіці» з’явилось інтерв’ю. Я вийшла з Планетарію під назвою «Орбітальний Штаб Галактичного Флоту» й одразу потрапила на майдан Волинської Космічної Фундації. Не знаєте, де це?

...Скажу по секрету: таку підпільну назву має майдан біля щойно добудованого Будинку одягу в місті Рівне (а, може, Суренж).
Людина живе, щоб бачити світ не лише зі свого вікна. Зробити це їй допомагає невичерпна уява, притаманна й моєму співрозмовнику. А космічні подорожі залишаться не лише в пам’яті, а й на моєму диктофоні. 

                                                                                                      P.S. Дякую за увагу)

                                                                                                Ілона Романюк 

Мої роздуми

 Людина приходить у світ, щоб пізнати його, здивуватися з нього і змінити його на краще. Межа, котра відділяє пізнання від творчої діяльності, у кожного своя: хтось починає доповнювати життя навколо себе новими відкриттями й здобутками ще в юному віці, комусь це вдається тільки в зрілі роки. Але кожному з нас властиво мріяти про майбутнє, в якому вони хотіли б жити. Іноді ці мрії видаються нереальними. Але ж мріяла колись людина переплисти Землю, створити швидкісні машини, піднятися в небо, дослідити океанські глибини… Саме тому  сучасні земляни мають Інтернет, сотовий зв’язок, супутникове телебачення, поїзди на магнітних подушках і ще багато дивовижних, на перший погляд, явищ і речей…   

 …Рівнянин Сашко Майструк мріяв стати льотчиком. Маючи неабиякі здібності до вивчення природничих і точних наук, без проблем вступив до Київського інституту цивільної авіації і був щасливий, що небо день за днем ставало до нього ближчим. Та  доля розпорядилася інакше. Фізичні навантаження під час тренувань спричинили важке захворювання хребта. Хвороба прикувала хлопця до ліжка. Дорога до улюбленої професії була закрита. Порятунком від безнадії і відчаю став… фотоапарат. Спочатку з вікна своєї рівненської квартири, згодом – з віконця батькового «Запорожця» - він крок за кроком  по-новому відкривав і своє місто, і навколишню природу, і людей.   Від краплинки роси на стеблі соняшника – до загадкової посмішки на вустах ровесниці-рівнянки – нині Сашкові світлини знають не тільки земляки, а й співвітчизники.  Колеги-фотохудожники та місцеві меценати подарували йому новий професійний цифровий фотоапарат. З того часу Олександр став лауреатом не лише місцевих, а й міжнародних фотоконкурсів. А ще став переможцем всеукраїнського конкурсу фотографій на соціальну тематику «Україна: країна для кожного»,  організований фондом «Східна Європа».  У серії «Життя» автор представив людей з обмеженими можливостями.  Тим самим прагнув показати: вони гідні не лише життя, а й щастя.  А їхні мрії  часто можемо втілити ми, чиї рухи не скуті інвалідними візками. 

 Недуга не відпустила Сашка, однак не змогла його здолати. Можливо, тому, що з дитинства він наполегливо наближався до мети, загартовуючи характер. На жаль, далеко не всі мої ровесники мають подібну волю й високі прагнення.  Знаю багатьох школярів, котрі зростали у заможних сім’ях і мали всього досхочу, але нині постали перед дилемою: чого прагнуть у житті?  Маса потрібних суспільству професій їх абсолютно не цікавлять – адже з дитинства вони усвідомили, що за рахунок інших можна набагато ситніше, ніж за рахунок власної праці.  Ось тільки в подібному існуванні втрачається задоволення від досягнення мети і, власне, сенс самого життя.  У гіршому випадку, наситившись розвагами, такі люди прощаються з життям ще в молодому віці, спробувавши заборонених плодів, за якими – крах…  Втім, не виключено, що  їхнє життя складатиметься із закордонних поїздок, куплених дипломів  і  престижних посад.  Однак у ньому не буде ні дружньої  ватри на скелястому березі Стиру, ні  смаку перемог, який можна відчути після наполегливої, часом рутинної, праці… 

 Але я знаю іншу молодь. Таких, як тринадцятирічний Ярослав Гресь. На відміну від своїх однокласників, Славко не має вихідних і канікул, бо його мета – досконале оволодіння грою на кларнеті – може бути досягнута лише завдяки щоденним наполегливим заняттям.  Своє майбутнє він бачить у престижному професійному оркестрі -  честолюбна, але прекрасна мета. Або старший від нього рівнянин – біолог-радіолюбитель Павло Тарасович, котрий уже встиг побувати в експедиції на Південному Полюсі, вивчаючи там  пінгвінів.  Знаю й інших ровесників – вони намагаються творити майбутнє власними головами і руками.  Знайомі «пластуни»  влітку побували і на  скелях Довбуша, і на Козацьких могилах під Берестечком, і в Холодному Яру, а щойно повернулися з-під Крут… Їх цікавить історія країни,  яку віднині творять і вони. Студенти-етнографи в теплу пору року мають інше заняття: свій вільний від занять час вони проводять   в експедиціях  до поліських сіл,  збираючи скарби народної творчості. Їхня, на перший погляд непомітна,  робота  варта  похвали і нагород: таким чином вони консервують для майбутніх поколінь автентичні звичаї та обряди, котрі незадовго можуть зникнути з карти України разом з носіями – мешканцями ураженої Чорнобилем землі.  А ще в мене є друзі, котрі щороку вибираються на археологічні розкопки разом з Волинською експедицією. Цьогоріч на березі Хрінницького водосховища вони віднайшли кладовище давнього племені готів, що засвідчує існування на Волинській землі суміжних проєвропейських культур. Я могла б розповісти і про молодих ентузіастів-екологів, котрі будують під Рівним молодіжне екологічне містечко – стіни будинків у ньому спорудять із застосуванням соломи, глини та інших екологічно чистих матеріалів, тепло видобуватимуть земляні насоси, електрику генеруватимуть вітряки…

 Можна пригадати ще багатьох молодих людей, котрі прийшли в цей світ не лише споживачами, а  хочуть подарувати йому свої ідеї та докласти до їхнього втілення власні зусилля. Це – люди майбутнього, котрі завтра прийдуть до парламенту і, вимовляючи слова присяги, не лукавитимуть, а справді перейматимуться долею країни, яка довірить їм важелі законотворчості.  Але чи не найбільше мені імпонує позиція молодих людей, котрі переймаються майбутнім планети. Світ лихоманять глобальні кліматичні й  геологічні процеси, котрі спричиняють стихії й катастрофи; землю й досі шматують воєнні конфлікти. Велика частина землян потерпає від голоду… Тому чимало молодих людей прагнуть працювати рятувальниками й медиками, миротворцями і  вченими-дослідниками. Ці люди бувають у найнебезпечніших точках Землі і бачать її далеко не завжди такою гарною і блакитною, як це може видатись з ілюмінатора космічного корабля.  Однак саме тому, що вони усвідомили її крихкість і розповіли про це нам, ми знаємо, як  зробити землю квітучим садом  - варто тільки кожному посадити дерево, збудувати дім, створити дружну сім’ю.

 Але для того, щоб  КОЖЕН  прийняв ці ідеї, їх важливо дохідливо донести до наших вух і очей. Мабуть, тому, що всі вищезгадані захоплення близькі і мені, охопити їх, я переконана,  можливо тільки завдяки журналістській роботі.    Рано чи пізно – я обов’язково стану журналістом, бо переконана – ця професія відкриває небачені можливості ТВОРИТИ ДОБРО!


Ілона Романюк 

(Продовжити)

Тарас Малкович

 

Вибачте, сьогодні вхід на небо зачинений

Гору, що веде туди

заступили хмари.

Наразі їх розганяють янголи,

зіслані Богом на місце пригоди.

Згодом ті ж самі янголи

будуть ловити у свої крила

твій блакитноокий погляд,

що, мабуть, висмоктав стільки душ

у таких як я...

Але я ще тримаю в собі щось таке,

що могло б дати мені можливість

ловити твій погляд і в мій бік

як і ті янголи

(хоч я й не маю крил).

Я ще тримаю в собі щось таке,

що могло б дати мені можливість

увійти в небо..

Послання «з глибини» в «глибинку»

Черговий сюрприз - не тільки для меломанів - напередодні Дня музики з'явився на світ з ініціативи всесвітньовідомого скрипаля Гідона Кремера. Це - музичний альбом «Кремерати Балтики» під назвою «De profundis» (З безодні) з присвятою... сучасному російському дисидентові Михайлові Ходорковському.

У той час, як недавній нафтовий магнат відбуває ув'язнення за сумнівним звинуваченням «через несплату податків в особливо великих розмірах», чекаючи все нових судових рішень, Гідон Кремер насмілився заявити у передмові до альбому: «Сьогодні в світі нафту використовують для своєї підтримки псевдодемократичні режими... Зображаючи себе захисниками демократії, їхні правителі проповідують радянського типу утиски свободи слова, показові процеси й презумпцію вини. У цих оруеллівських державах рівні усі, але дехто рівніший від інших. П'яні від нафти, шанувальники золотого тільця намагаються змусити замовчати опозицію й спорудити стіни між людьми й державами. На противагу цьому ми, шанувальники Мистецтва, віримо, що нашим обов'язком є спорудження мостів і виступи на підтримку тих, хто бореться за прозорість і правду. Тому я хотів присвятити De profundis усім тим, хто відмовляється мовчати, хто розуміє, що реальна свобода - всередині нас».

   Хто зна, чим ризикує музикант, котрий не просто висловився проти режиму величезної країни, а покликав собі на допомогу музику Сібеліуса, Пярта, Німана, Тікмайєра, П'яцолли, Шнітке... Кожен твір альбому, за словами самого Маестро, говорить мовою музики про страждання і перевтілення. «Музика, на відміну від авторитарних правителів, звертається до людей не зі стиснутим кулаком, а з простягнутою рукою» - пояснює він у передмові до диску.

Гідона Кремера називають людиною світу. Він покинув Радянський Союз у 1978 році.  

  Основною причиною такого вчинку була атмосфера творчої несвободи - коли поїздки на закордонні гастролі були практично неможливими (хіба що для участі в конкурсах), натомість на музиканта посипалися нескінченні пропозиції концертів. Упродовж творчого життя він брався за найскладніші й найрізноманітніші твори, видав мільйон дисків, завоював «Греммі» та чимало інших престижних нагород, створив кілька фестивалів, зіграв величезну кількість світових прем'єр: Альфреда Шнітке, Арво П'ята, Луїджі Ноно, Філіппа Гласса, Леоніда Десятникова... Водночас він наполегливо повертався - уже з концертами - до Риги, Москви, Києва, Львова... Не лише як музикант - як благодійник, котрий віддавав кошти від концертів на лікування хворих на лейкемію дітей, підтримував юні таланти. Зрештою, його успішний унікальний проект - молодіжний оркестр «Кремерата Балтика» - є одним з таких проектів.

  Для того, щоб творити новий світ - не обов'язково бути політиком. Музикант, далекий від політичних процесів, продемонстрував приклад громадянської сміливості і мужності. Нині нам наполегливо намагаються втлумачити, наскільки ми близькі з сусідньою державою ментально. Українська мова в очах деяких народних депутатів - усього лиш діалект, а Служба безпеки, судячи з висловлень її очільника - складається з навчених у Мінську і Москві кадебістів. Немовби й не було країни, у якій вже народилися мільйони таких, як я і які до недавнього часу дуже приблизно уявляли собі, що таке цензура чи політичне переслідування.  Але віднедавна нас послідовно "просвітлюють" на ці забуті теми. Протестувати проти владної політики, за перейнятою у Путіна ідеєю, українці повинні у спеціально відведених місцях - скажімо, на заміських стадіонах, щоб „не заважати іншій частині громадян", а висловлювати свою думку у блогах взагалі не повинні, бо це псує репутацію і наносить непоправну шкоду державі.

  Нас хочуть загнати в стійло. Поки що рятує Інтернет - швидкісним поширенням інформації про всі неподобства, які останнім часом обсіли країну не без допомоги її лівих і правих політиків. Слово музикантів, котрі мають численних шанувальників - також чогось варте. Але останнім часом вони здебільшого мовчать.

   Альбом «Кремерати Балтики» у цьому сенсі є знаковим. Це ніби заклик не мовчати. Не лише до росіян. Закликом до громадянської сміливості і водночас її прикладом буде і концерт цього унікального оркестру, котрий відбудеться в Мінську 8 жовтня під час фестивалю Юрія Башмета. Не зариватися у свій маленький світ, навіть якщо він досі видається затишним. Бо інакше його межі звузяться до розмірів радянської «хрущівки». Якщо не в'язничної камери.

 Ілона Романюк

Роман Скиба "Альба"

 

Забулькав чайник – Аврора згасла.
Достиг сніданок – а Ви ще мертві.
Канапка впала до неба маслом,
Бо що канапці – закони Мерфі…

(Продовжити)

На вибір кава і склянка соку.
Собаки Ваші Вам лижуть скроні.
Хто Вам художник – той вже високо.
А ті, хто поруч – усі сторонні.
Пульсують тіні. Прокиньтесь, пані!
Ваш профіль глибшає на портреті.
Ковтнули голос півні парканні,
Забувши, зайві вони, чи треті.
Не бійтесь, пані – Ваш ангел з Вами…
Пролийте каву на жертву ранку…
І, ледь торкнувши віконні рами,
Зефірний трепет пройме фіранку

Останньої миті

Оксані Когут

Я помирав...
Нагло, всупереч логіці... 
Життя вислизало, і я не міг його втримати . Життя нагадувало величезну рибу, яка, б'ючи хвостом, намагалася знайти опертя. 
   Мої руки шукали першої-ліпшої можливості зберегти тендітне, загублене у маячні відчуття. Було бажання жити, безсилля дій і втрата дійсності.
   Я помирав раптово, одного зимового вечора. І ніщо не могло зупинити вироку Неба.
   Я робив неймовірні спроби втриматися у цьому світі, але життя вислизало, не полишаючи нічого, крім гіркоти нездійсненного. 
   Було тихо, могильно тихо. Все перетворювалося на якийсь, до цього ще не бачений тунель, де я плив і не міг зупинитися.
  Все позначало кінець, і прощання з рідними вже відтінилося на обрій, і останній погляд, і останній подих...

(Продовжити)

  Але...Плетиво життя непередбачуване. В останню мить -  легкий дотик руки повернув мене до дійсності. 
  Це була ти, як завжди, в потрібний час, коли вже не було надіїї. Ти простягла мені руку. Просто доторкнулася. І цього було достатньо, щоб я  зумів ухопитися. 

________________________________________________________________

Останньої миті...

Сергій Грабар "Кава Меланж"